18 листопада 2025 року відбувся круглий стіл «Словесна ментальність як засіб збереження культурно-генетичної пам’яті етносу. Теорія мови та мислення Олександра Потебні», присвячений 190-річчю від дня народження Олександра Опанасовича Потебні (1835-1891), мовознавця, філософа, фольклориста, педагога, етнографа, літературознавця, громадського діяча, доктора філології, основоположника психологічного методу в літературознавстві.
До онлайн-заходу (платформа Google Meet) долучилися студенти першого курсу, викладачі кафедри українознавства та всі охочі.
Із середини позаминулого століття розвиток і становлення української науки відбувалися з відчутною перевагою гуманітарних дисциплін над природничими. Історія, народознавство, фольклористика, етнографія, а поряд – мовознавство.
Олександр Потебня став найвидатнішим українським філологом доби, видатним новатором, найпотужнішим філософом української мови.
Науковцю належить чимало праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв'язок мови й мислення тощо. Серед них особливе місце мають фундаментальні праці: двотомник «Пояснення малоросійських і споріднених народних пісень» (1883–1888) і чотиритомник «Із записок з російської граматики» (перші два томи видані у 1874 і 1888 рр., останні – посмертно, 1889 і 1941 рр.), «Нотатки про малоруське наріччя» (1870).
Його магістерська робота мала назву «Про деякі символи в слов’янській народній поезії» (1860). Професор і лідер Харківської школи мовознавства також був видавцем і редактором творів письменників (Петра Гулака-Артемовського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Манжури), публікував фольклорні збірки з коментарями. Серед найвідоміших його праць був коментар до «Слова о полку Ігоревім». Дослідив походження фонетики, граматики тощо. Заклав підвалини східнослов’янської діалектології як самостійної галузі досліджень.
Олександр Опанасович створив найавторитетнішу потужну філологічну школу в Харкові. Розглядаючи ідею зв’язку мови та психології, сформував психологічний напрям мовознавства й довів зв’язок мовного та національного питань. Гостро протестував проти денаціоналізації загалом і деукраїнізації українців зокрема.
Мета круглого столу полягала насамперед не тільки в ознайомленні з вузькофілологічними, вузькофілософськими працями Олександра Потебні, а щонайголовніше – розповісти про дорогу його життя, про стан його душі, про його внутрішні переживання; простежити погляди науковця в надскладних мовно-суспільних обставинах другої половини ХІХ століття й усвідомити наскільки складно було зреалізувати себе в той час, і наскільки неоціненний його внесок у слов’янську лінгвістику!
Лишень вдумайтесь! Олександр Опанасович жив у ту епоху, коли українське наукове слово не мало можливості «одягатися в українську мову», потрібно було знаходити якісь інші форми. Будучи поліглотом взявся досліджувати інші мови для того, щоб з допомогою інших мов пояснити явища української мови. Його фундаментальна праця – «Із записок російської граматики» – це є не зовсім та російська граматика, яку може собі уявляти читач, не посвячений у ці речі. Ця праця (власне його докторська дисертація) – аналіз граматики, як казав сам автор, східнослов’янських мов, у якій чітко виокремив риси, притаманні лише українській мові. Для того, щоб пояснити явища української, російської та інших слов’янських мов, він залучав західнослов’янські та інші матеріали (санскрит, грецьку, латинську тощо). Мовознавцю вдалося проаналізувати й довести неповторність й окремішність рідної мови.
Він був першим, хто назвав внутрішню форму слова; першим, хто сказав, що слово має фонетичну оболонку, що слово має значення, і що слово має найважливіше – мотив називання. «Мотивація – королева всього»! Він відкидає думку про загальні значення слів і не визнає синонімічних рядів; розрізняє мову прози й мову поезії; визнає, що слово має багато відтінків, декілька лексичних значень, але вважає, що мовець завжди вибирає лише одну форму... Навчив нас дивитися всередину слова. Потебня подарував нам дивовижну думку, що з допомогою своїх слів неможливо достеменно передати власну думку, але (що може бути набагато важливіше) у когось збудити його думку (!)
Щоб не вмерти духовно в тій Російській імперії, яка оголосила вирок його народові та його мові, мовознавець наважується на героїчний вчинок, непідвласний духові тієї доби, – вирішує перекласти «Одіссею» Гомера українською мовою, будучи впевненим, що текст не опублікують.
Його сміливість, легкість польоту наукового мислення заворожує. І чим більше ми віддаляємось від науковця, тим найвеличніша та неосяжніша його постать.
Усе це помножене на небайдужість до Містичної та Магічної Постаті, того, хто проник у суть мови, визначило проблематику доповідей і повідомлень:
- Магічна Постать Олександра Потебні як творця прообразу гуманітарної науки майбутнього (вступне слово – доц. Білик Я.С.).
- Людина, яка зрозуміла мову. Дорога життя наукового генія (Інна Костогриз).
- Феномен мовної особистості науковця й педагога. О. О. Потебня і Харківська філологічна школа (Яна Антосевич, Анастасія Доротюк).
- Роль Олександра Потебні в розвитку української мови й становленні української ідентичності (Скороход Валерія, Форманчук Дмитро).
- Теорія мови й мислення в науковій спадщині О. О. Потебні: філософія мови та сучасні проблеми когнітивної лінгвістики (Грицай Анна).
- О. Потебня – творець теорії про внутрішню форму слова (Василій Нахтман, Микола Мамчич).
- Світ фольклору Олександра Потебні (Марія Бус).
- Мова і самосвідомість народу: етнопсихологічні ідеї О.Потебні (Мужчиніна Анастасія, Савчак Юлія ).
- Послідовники ідей О.Потебні. Потебніанство (Антон Харсун).
Ми завдячуємо О. Потебні багатьма теоріями, хоча глибина ідей вченого розкрилася лише у ХХ ст. На зламі XX–XXI ст. посилився інтерес до вченого як теоретика літератури. Його теорія образності, вчення про поетичне мислення, специфіку художньої діяльності привертають у нашій країні та за її межами пильну увагу теоретиків літератури, естетиків, мистецтвознавців, психологів, соціологів, зокрема тих, які вивчають соціальну психологію та теорії комунікацій.
На жаль, за життя науковець не дочекався видання книг «Із лекції з теорії словесності. Байка. Прислів’я. Приказка» (1894), «Із записок з теорії словесності» (1905), «Думка та мова» (1989) та ін. Але його спадщина живе далі. Ім'ям О. Потебні назвали Інститут мовознавства НАН України (1945). Його ім'я має також вулиця в Харкові, школа в с. Гришиному Сумської області. На батьківщині вченого 1977 р. відкрито народний музей О. Потебні та встановлено пам’ятник видатному мовознавцеві.
Завдяки видатному вченому українська філологія завоювала авторитет у слов’янському світі, вийшла на загальноєвропейський рівень.
- Яка душевна драма великого науковця?
- Які мотиви його діяльності?
- У чому ж, власне, полягає філософія мови Олександра Потебні?
- Чому називав українську мову малоруським наріччям?
- Чому О.Потебня заглибився в Граматику?
- Чому його праця «Мова і народність» є мегаактуальною? Як сприймаються слова вченого: «Немає більшої деградації в розвитку людства, ніж зречення від своєї мови і своєї культури»?..
Ці та інші дискусійні питання стали ключовими для обговорення серед учасників круглого столу, протягом якого виникали нові й нові, оскільки через скільки років ми щойно починаємо осмислювати доробок Найвеличнішої Постаті, до якої потрібно ще рости й рости.
Безсумнівно, Олександр Потебня – особистість, що займає місце поза часом та будь-якою ідеологією. Внесок Олександра Потебні в загальну й слов’янську лінгвістику – неоціненний! Світового масштабу! Як науковець він випередив сучасне йому мовознавство; заглибився в суть і еволюцію мови так глибоко, як до нього не заглиблювався жоден учений.
І ми сподіваємось, що колись, можливо, від сьогодні (в контексті його теперішнього ювілею) все більше дізнаватимемось про Першого потужного філософа мови, який пишучи чужою мовою, зберіг усвідомлення, що силу дає тільки рідна мова. І те, що зараз є найзлободеннішим і закритим – «Мова – тотожна нації, а нація – тотожна духові народу» – нарешті прибуде в кожного з нас.
Висловлюємо велику вдячність здобувачам першого курсу групи 4-а за підтримку й допомогу в проведенні круглого столу, виявлений інтерес до найпотужнішого філософа української мови.