Історія розвитку епідеміологічної наукової школи Подільського регіону загалом та Вінниччини зокрема, відображає ключові етапи боротьби з різноманітними захворюваннями та створення системи охорони здоров'я, щостала однією з найефективніших в Україні.

Перші кроки епідеміології

Перші згадки про інфекційні спалахи на Поділлі датуються ще середньовіччям. Через стратегічне розташування та активні торгові шляхи, територія сучасної Вінниччини часто зазнавала впливу різних епідемій, зокрема чуми, тифу, віспи. Відомо, що навіть у той час серед місцевих лікарів існували методи ізоляції хворих та профілактичних заходів для зменшення поширення інфекцій.

XIX століття: науковий підхід до епідемій

У XIX столітті науковий підхід до вивчення інфекційних хвороб та їх поширення набув більшого значення. Лікарі почали впроваджувати практики гігієни, дезінфекції та карантину. Особливо помітним був внесок медиків під час епідемій холери, які охоплювали територію України в XIX столітті. Саме в цей час з’являються перші медичні спільноти, що займалися не лише лікуванням, але й вивченням причин поширення інфекцій.

Роль Данила Кириловича Заболотного

Данило Кирилович Заболотний – видатний український епідеміолог, мікробіолог та інфекціоніст, чия діяльність стала основою для розвитку епідеміології не тільки в Україні, а й в усьому світі. Його наукові відкриття та практична діяльність змінили підхід до профілактики й боротьби з інфекційними захворюваннями, а також заклали підвалини для створення вітчизняної школи епідеміології.

Дослідження чуми та інших небезпечних інфекцій

Заболотний присвятив значну частину свого життя вивченню чуми, холери та сифілісу. Завдяки своїм експедиціям до Індії, Маньчжурії, Монголії та інших регіонів, він зібрав унікальні дані про поширення та патогенез інфекцій, які тоді спричиняли масштабні епідемії. Його праця над вивченням шляхів передачі чуми дозволила зрозуміти важливість профілактичних заходів і розробити нові підходи до боротьби з цією смертельною хворобою.

Заснування кафедри мікробіології та епідеміології

Після повернення до України Заболотний активно сприяв розвитку науки. У 1928 році він став засновником Інституту мікробіології та епідеміології в Києві, який згодом було названо його іменем. Цей заклад став центром наукових досліджень та підготовки спеціалістів в області інфекційних захворювань. Завдяки цьому підходу багато українських епідеміологів здобули якісну, фундаментальну освіту, а інститут став науковим центром, де розроблялися методи профілактики та лікування багатьох інфекційних хвороб.

Вплив на розвиток епідеміології на Вінниччині

Заболотний народився в селі Чоботарка (нині Заболотне) на Вінниччині. Це не лише його батьківщина, а й місце, де він активно впроваджував свої наукові знання на практиці. Данило Кирилович приділяв особливу увагу профілактиці інфекцій у сільських районах, де епідемії поширювались швидко через недостатнє медичне забезпечення. Заболотний організовував кампанії з гігієни, а також розробив та популяризував профілактичні методи, що згодом вплинули на підвищення рівня охорони здоров’я у Вінницькому регіоні.

Спадщина та вклад у сучасну епідеміологію

На превеликий жаль, маловідомим є той факт, що ще в далекому та буремному 1921 році, Данило Кирилович Заболотний був одним з ініціаторів створення в м. Вінниця вищого медичного навчального закладу, який він пропонував назвати на честь Т.Г. Шевченка та відстоював ідею, щоб навчання там здійснювалось виключно українською мовою. Наукові та практичні досягнення Заболотного продовжують впливати на розвиток медицини й сьогодні. Його праці й досвід стали основою для навчальних програм у медичних університетах України, включаючи Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова. Крім того, іменем Заболотного названо село на Вінниччині, а також Інститут мікробіології і вірусології НАН України. Завдяки Заболотному епідеміологія в Україні перетворилася на наукову дисципліну з високим рівнем досліджень і підготовки спеціалістів. Його підходи до контролю інфекцій залишаються актуальними, особливо в умовах сучасних глобальних викликів.

Початок XX століття: формування епідеміологічних структур

На початку XX століття із заснуванням Української Народної Республіки та пізніше – совєтської влади – відбулася активізація розвитку охорони здоров'я та епідеміології. У 1921 році було створено першу санітарно-епідеміологічну службу в Україні, яка займалася моніторингом та контролем за інфекційними хворобами. Вінниччина, як один із великих регіонів, де часто відбувалися спалахи інфекцій, зокрема тифу та малярії, стала важливим центром для розвитку епідеміології та санітарних заходів. Медичні заклади того часу почали більш активно займатися профілактикою захворювань, а епідеміологи вивчали особливості поширення інфекцій у місцевих умовах.

Повоєнний період: інституціоналізація епідеміології

Після Другої світової війни Вінниця стала одним із центрів медичної освіти завдяки відкриттю медичного інституту (нині Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова). Це сприяло подальшому розвитку епідеміології як науки і практики. У період активної індустріалізації та урбанізації регіону зросла потреба у створенні системи моніторингу та профілактики інфекційних хвороб. У цей час санітарно-епідеміологічні станції починають діяти у кожному районі, що дозволило контролювати спалахи різних інфекцій.

Незалежна Україна та сучасний етап

З моменту здобуття незалежності України у 1991 році епідеміологія на Вінниччині зазнала змін. Медичні заклади регіону почали інтегрувати нові підходи до контролю інфекцій та співпрацювати з міжнародними організаціями, такими як ВООЗ та Червоний Хрест. У наші дні у Вінниці активно функціонує кафедра епідеміології Вінницького національного медичного університету, яка здійснює науково-дослідну та освітню діяльність, а також розробляє стратегії профілактики і боротьби з новими викликами, включаючи COVID-19 та інші інфекційні загрози.

Епідеміологія в ВНМУ ім. М.І. Пирогова

З урахуванням, нерозривного зв’язку епідеміології з інфекційними захворюваннями та визначального значення саме цієї групи в загальній структурі тогочасної захворюваності та смертності в 1935 році був створений доцентський курс інфекційних хвороб при кафедрі факультетської терапії, а в 1938 році заснована самостійна кафедра інфекційних хвороб, яку очолив лікар-інфекціоніст В.В. Масалов.

В період з 1945 по 2004 роки кафедру очолювали:

Е.Ф. Гробман 1945-1949 рр.

Ф.Ф. Юрчак 1949-1963 рр.

Я.П. Латенко 1963-1983 рр.

В 1983 році кафедра інфекційних хвороб була розділена на дві кафедри – інфекційних хвороб №1 з курсом дитячих інфекцій – зав. кафедрою Я.П.Латенко, та інфекційних хвороб №2 з курсом тропічних інфекцій – зав.кафедрою Д.Ф. Кириченко, а через 5 років знову проведено об’єднання двох кафедр в одну, яку з 1988р. по 2004р. очолював Д.Ф. Кириченко. 

 З 2004 року кафедру інфекційних хвороб з курсом епідеміології очолювала Л.В.Мороз.

В 2023 році, усвідомлюючи сучасні виклики часу, а саме – зростання потреби в підготовці фахівців з галузі громадського здоров’я та все більше зростаючу роль саме неінфекційних захворювань у порівнянні з інфекційними у загальній структурі захворюваності та смертності, вченою радою ВНМУ ім. М.І. Пирогова було прийнято рішення про створення самостійної кафедри епідеміології, як окремої структури.

Кафедру, з дня її створення і до сьогодні, очолює Д.В. Палій.

Наразі викладацький колектив кафедри є справжнім сплавом молодості та досвіду і включає – завідуючу учбовою частиною, О.О. Войналович, доцентів О.Ф. Шкондіна та О.А. Гайдук, а також асистентів Т.В. Вжецон, та Т.В. Шмигельська.

Також поєднували роботу на кафедрі з лікувальною роботою провідні клініцисти м. Вінниці – директор КНП ВОР «Клінічний центр інфекційних хвороб» - І. А. Матковський, а в подальшому директор Вінницького обласного центру контролю та профілактики хвороб, та медичний директор КНП ВОР «Клінічний центр інфекційних хвороб» - Г. О. Мохній. З моменту створення, який припав на розпал Російсько-Української війни, на кафедрі працював видатний український військовий, начальник 740 регіонального санітарно-епідеміологічного управління, головний санітарний лікар регіону, полковник медичної служби – М. Ю. Олим.

Починали свій професійний шлях на кафедрі епідеміології перспективні та амбітні молоді лікарі та вчені – В.В. Матвєєв., Н.М Бондарчук та О.В. Клопотун, Р.В. Латюк.