Історія кафедри

17 вересня 1934 року відповідно до рішення Народного комісаріату охорони здоров’я України відбулася реорганізація колишнього Вінницького фармацевтичного інституту і вечірнього виробничого інституту у Вінницький медичний інститут. У новоствореному закладі було організовано клінічні кафедри, у тому числі і кафедра факультетської терапії. Від початку свого існування кафедра стала однією з базових ланок підготовки майбутніх лікарів, поєднуючи навчальну, лікувальну та наукову діяльність.

Першим завідувачем кафедри факультетської терапії у 1934-1939 роках був Юхим Якович Фішензон - лікар-терапевт, фтизіатр, доктор медицини, професор, один з організаторів становлення Вінницького державного медичного інституту. У 1911 році він закінчив медичний факультет Лозанського університету, після чого вдосконалював професійні знання у клініках Парижа, Берліна та у Військово-медичній академії Санкт-Петербурга. З 1912 року працював у Єврейській лікарні м. Вінниці, у 1914-1917 роках був старшим лікарем і консультантом вінницького шпиталю Всеросійського земського союзу, а в 1920-1930-х роках очолював терапевтичне та туберкульозне відділення Другої радянської лікарні м. Вінниці, певний час виконуючи обов’язки її головного лікаря.

Саме з ім’ям Ю. Я. Фішензона пов’язаний початковий етап організації кафедри факультетської терапії. У штат кафедри, крім завідувача, входили два асистенти і один лаборант. З моменту заснування на кафедрі функціонувала клінічна лабораторія, а з 1936 року - біохімічна лабораторія. За його ініціативи була створена факультетська терапевтична клініка, що стала базою для навчальної, лікувальної та наукової роботи. Наукові інтереси Ю. Я. Фішензона охоплювали проблеми терапії, фтизіатрії, захворювань легень, плеври та органів грудної порожнини. Він досліджував лікування вогнепальних поранень легень, плевротуберкульозу, гнійних пневмоплевритів, а також можливості застосування підшкірного введення кисню при тяжких пневмоніях, туберкульозі, гіпоксичних станах та інтоксикаціях. За період його діяльності було опубліковано низку наукових праць, які стали важливим внеском у становлення терапевтичної науки у Вінниці.

Після смерті професора Ю. Я. Фішензона у 1939 році кафедру очолив Олександр Абрамович Айзенберґ - лікар-терапевт, доктор медичних наук, професор. Він завідував кафедрою факультетської терапії у 1939-1941 роках, у довоєнний період її розвитку.

У 1922 році О. А. Айзенберґ закінчив Київський медичний інститут, працював лікарем у медичних закладах Києва та Черкас, а з 1931 року був пов’язаний із Київським медичним інститутом, де пройшов шлях від аспіранта й асистента до професора кафедри факультетської терапії.

У довоєнні роки кафедра поступово розширювала коло клінічних і наукових пошуків. У цей період було опубліковано низку наукових робіт співробітників кафедри (доц. М. Ф. Шинкарьова, проф. О.А. Айзенберг). Наукові інтереси проф. О. А. Айзенберґа були пов’язані з актуальними питаннями внутрішньої медицини, зокрема серцево-судинною недостатністю, гіпертонічною хворобою, етіологією та патогенезом ревматизму, раневим сепсисом і раком легень. Під час Другої світової війни він працював у Башкирському медичному інституті, а в 1943-1949 роках був старшим науковим співробітником Інституту клінічної фізіології АН УРСР. Надалі, у 1952-1958 роках, очолював кафедру факультетської терапії, а в 1958-1973 роках - кафедру шпитальної терапії Київського медичного інституту.

Після звільнення Вінниці від окупації кафедра факультетської терапії відновила свою роботу. У 1944-1950 роках її очолював Олександр Володимирович Азлецький - лікар-терапевт, кандидат медичних наук. Його діяльність припала на складний післявоєнний період, коли необхідно було відновлювати навчальний процес, клінічну базу, лікувальну роботу та наукові традиції кафедри. Під керівництвом О. В. Азлецького було забезпечено безперервність розвитку кафедри між довоєнним етапом її становлення та подальшим періодом формування Вінницької терапевтичної школи.

У вересні 1950 року завідувачем кафедри факультетської терапії став Борис Соломонович Шкляр, який очолював її у 1950-1961 роках. Б. С. Шкляр - лікар-терапевт, доктор медичних наук, професор, видатний учений, блискучий клініцист, педагог і засновник Вінницької терапевтичної школи.

У 1921 році він закінчив Київську державну медичну академію, після чого працював у факультетській терапевтичній клініці цього закладу. У 1925-1934 роках здійснював лікувальну та організаційну роботу в Бердичеві, зокрема очолював терапевтичне відділення 1-ї Радянської лікарні.

З 1934 року Б. С. Шкляр почав працювати у Вінницькому медичниму інституті. У 1934-1941 роках він очолював кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб. Під час Другої світової війни працював у медичних закладах та евакуаційному шпиталі, а восени 1944 року повернувся до Вінницького медичного інституту. У 1944-1950 роках знову очолював кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб, а з 1950 року - кафедру факультетської терапії.

Саме період завідування Б. С. Шкляра став одним із визначальних у формуванні науково-педагогічного обличчя кафедри. У 1946 році він отримав науковий ступінь доктора медичних наук і вчене звання професора. Під його керівництвом було виконано дві докторські та одинадцять кандидатських дисертацій. За одинадцять років його роботи на кафедрі факультетської терапії видано два збірники наукових робіт і дві монографії. Б.С. Шкляр був автором 67 наукових праць, зокрема монографій і навчальних посібників, а також п’яти статей для Великої медичної енциклопедії. Його підручник «Діагностика внутрішніх хвороб», уперше виданий у 1949 році, став одним із найвідоміших навчальних видань з терапії та витримав шість видань.

Наукові праці Б. С. Шкляра були присвячені проблемам нефрології, механізмам розвитку гіпертонічної хвороби, патології органів дихання, а також питанням клінічної діагностики внутрішніх хвороб. Його учні продовжили розвиток терапевтичної науки й освіти, багато з них стали завідувачами кафедр і професорами. Серед них - С. Ф. Олійник, В. А. Піліпенко, С. І. Каменецький, Р. Й. Мікуніс, І. А. Рибачук, Ю. М. Головцев, П. Т. Андренко, Б. О. Зелінський, Б. А. Березовський, М. Г. Шеверда, В. К. Сєркова. За багаторічну працю Б. С. Шкляр був нагороджений орденом «Знак Пошани» та медалями.

Після смерті Б. С. Шкляра кафедру очолила одна з його перших учениць - Рахіль Йосипівна Мікуніс, лікар-терапевт, доктор медичних наук, професор. Вона завідувала кафедрою факультетської терапії у 1961-1988 роках.

У 1941 році Р. Й. Мікуніс закінчила Вінницький медичний інститут, у 1941-1944 роках працювала військовим лікарем, а після завершення війни повернулася до Вінницького медичного інституту, де працювала з 1944 до 1991 року. У 1953 році вона захистила кандидатську дисертацію, у 1966 році - докторську, а в 1968 році отримала звання професора.

Період керівництва Р. Й. Мікуніс став часом активного розвитку наукових досліджень, розширення викладацького складу та зміцнення авторитету кафедри. Під її керівництвом було захищено п’ять докторських дисертацій - Б. О. Зелінського, П. Т. Андренка, М. Г. Шеверди, В. К. Сєркової, О. Х. Дубового - та 23 кандидатські дисертації. За редакцією Р. Й. Мікуніс було підготовлено сім навчальних посібників і п’ять монографій, а співробітниками кафедри опубліковано понад 500 наукових праць.

Основними напрямами наукової діяльності кафедри в цей період були проблеми серцево-судинних захворювань, зокрема артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, хронічної серцевої недостатності, а також діагностика й лікування ревматичних хвороб. З 1974 року кафедра стала базою Державного фармакологічного комітету СРСР з випробування нових лікарських препаратів. Штатний склад кафедри постійно оновлювався і розширювався, і до 1988 року колектив налічував 19 викладачів і трьох лаборантів. Після 1988 року Р. Й. Мікуніс продовжувала працювати професором кафедри, а з 1991 року мешкала в Ізраїлі, де до 2011 року працювала консультантом в Інституті кардіології.

У 1988 році кафедру очолила Валентина Костянтинівна Сєркова - лікар-терапевт, кардіолог, доктор медичних наук, професор, Заслужена діячка науки і техніки України. Вона керувала кафедрою у 1988-2006 роках.

У 1955 році В. К. Сєркова з відзнакою закінчила лікувальний факультет Вінницького медичного інституту, після чого була зарахована до аспірантури при кафедрі факультетської терапії. Кандидатську дисертацію виконувала під керівництвом професора Б. С. Шкляра і захистила її у 1960 році. З 1958 року працювала асистентом, з 1977 року - доцентом кафедри факультетської терапії. У 1986 році захистила докторську дисертацію на тему «Клініко-біохімічна характеристика функціональних класів стенокардії», а в 1988 році отримала звання професора.

Наукові дослідження кафедри в період керівництва В. К. Сєркової були присвячені актуальним проблемам внутрішньої медицини, насамперед патології серцево-судинної системи та ревматологічним захворюванням. Особливу увагу приділяли ішемічній хворобі серця, стенокардії, артеріальній гіпертензії, серцевій недостатності, а також питанням поєднання серцево-судинної патології з іншими захворюваннями. В. К. Сєркова є авторкою і співавторкою численних наукових праць, монографій, навчальних посібників і підручників з внутрішньої медицини.

Під керівництвом професора В. К. Сєркової було захищено докторські дисертації, присвячені важливим проблемам кардіології та ревматології, зокрема дисертації В. М. Жебеля «Вікові особливості оксидантної та антиоксидантної систем і їх зміни у хворих на ішемічну хворобу серця і гіпертонічну хворобу, шляхи їх корекції» та М. А. Станіславчука «Оптимізація лікування хворих на ревматоїдний артрит нестероїдними протизапальними та аналгетичними препаратами: фармакокінетичні та фармакодинамічні підходи». У 1989-2006 роках на кафедрі було захищено 31 кандидатську дисертацію, зокрема 21 - під керівництвом професора В. К. Сєркової і 10 - під керівництвом професора М. А. Станіславчука. Загалом під керівництвом В. К. Сєркової було підготовлено десятки кандидатських і докторських дисертацій, а її учні продовжили розвиток Вінницької терапевтичної та кардіологічної школи.

У цей період кафедра активно розвивала навчально-методичну роботу. Починаючи з 1975 року, видавалися навчальні монографії з різних розділів терапії. У 2004 році здійснено третє, доповнене видання монографій з кардіології, гастроентерології, нефрології та пульмонології, а у 2005 році - з ревматології. У 2005 році співробітниками кафедри було видано підручник «Факультетська терапія», підготовлено навчальний посібник «Ревматичні хвороби». Для іноземних студентів видано навчальний посібник з неінфекційних тропічних хвороб, а для лікарів і студентів - керівництво з методів лабораторних досліджень при патології внутрішніх органів.

З 2001 року кафедра стала базою Фармакологічного комітету України з випробування нових лікарських препаратів, брала участь у проведенні міжнародних рандомізованих контрольованих клінічних досліджень, співпрацювала з Інститутом кардіології ім. М. Д. Стражеска, Українським науково-дослідним інститутом реабілітації інвалідів та іншими кафедрами університету. У 2003 році кафедра започаткувала проведення Всеукраїнської конференції з міжнародною участю з внутрішньої медицини. За наукову, педагогічну й лікувальну діяльність В. К. Сєркова була нагороджена медаллю «За трудову доблесть», золотою медаллю імені академіка М. Д. Стражеска, знаками «Відмінник охорони здоров’я» та «Відмінник освіти України», а у 2003 році їй було присвоєно звання Заслуженого діяча науки і техніки України.

З липня 2006 року кафедру очолює Микола Адамович Станіславчук - лікар-терапевт, ревматолог, доктор медичних наук, професор. Він є випускником Вінницького медичного інституту ім. М. І. Пирогова, який закінчив у 1981 році. До вступу в інститут закінчив Вінницьке медичне училище ім. Д. К. Заболотного та працював фельдшером. Після завершення навчання у медичному інституті працював у Хмельницькій районній лікарні дільничим терапевтом, кардіологом, завідувачем терапевтичного відділення та районним терапевтом.

У 1985-1987 роках М. А. Станіславчук навчався у клінічній ординатурі при кафедрі факультетської терапії Вінницького медичного інституту, а в 1987-1991 роках працював лікарем-ревматологом у ревматологічному відділенні Хмельницької обласної клінічної лікарні. У 1991 році був запрошений на кафедру факультетської терапії Вінницького медичного інституту ім. М. І. Пирогова, де під керівництвом професора Р. Й. Мікуніс та професора О. О. Пентюка захистив кандидатську дисертацію. У 1997 році захистив докторську дисертацію на тему «Оптимізація лікування хворих на ревматоїдний артрит нестероїдними протизапальними та аналгетичними препаратами. Фармакокінетичні та фармакодинамічні підходи». З 1998 року працював доцентом, а з 2000 року - професором кафедри внутрішньої медицини Вінницького державного медичного університету.

З 2006 року під керівництвом професора М. А. Станіславчука кафедра продовжила розвиток традицій Вінницької терапевтичної школи, посиливши ревматологічний напрям, клініко-наукову роботу та післядипломну освітню активність. Наукова діяльність М. А. Станіславчука зосереджена на питаннях діагностики та лікування ревматичних захворювань, зокрема ревматоїдного артриту, фіброміалгії та больових синдромів у ревматології. Під його керівництвом захищено 34 дисертації (27 кандидатських і 7 на науковий ступінь доктора філософії). Він є автором і співавтором понад 400 наукових праць, 15 навчальних посібників, трьох монографій і двох підручників.

Під керівництвом професора М.А. Станіславчука започатковано щорічну «Школу ревматолога» та постійно діючий науковий семінар з внутрішньої медицини з регулярністю засідань один раз на два тижні. Професор М. А. Станіславчук є активним представником української ревматологічної школи у вітчизняному та міжнародному науковому просторі. В цей період кафедра продовжує традицію проведення наукових конференцій за терапевтичним напрямком з залученням вітчизняних та зарубіжних провідних науковців. В роботі конференції брали участь професори з США, Бразилії, Австралії.

Результати наукової роботи проф. М.А. Станіславчука неодноразово були представлені на провідних ревматологічних форумах, зокрема Британському (BSR), Скандинавському (SCR), Європейському (EULAR), Американському (ACR), Панамериканському (PANLAR) та Азійсько-тихоокеанському (APLAR) ревматологічних конгресах. Він є членом спеціалізованих учених рад із захисту докторських і кандидатських дисертацій, членом редакційних колегій трьох наукових журналів, а також членом правління Асоціації ревматологів України. За вагомий внесок у розвиток медичної науки, освіти та клінічної ревматології професор М. А. Станіславчук нагороджений золотою медаллю імені академіка М. Д. Стражеска Національної академії медичних наук України, Почесними грамотами Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України.

Нині кафедра внутрішньої медицини № 1 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова продовжує традиції, закладені її засновниками та багатьма поколіннями викладачів, клініцистів і науковців. Історія кафедри поєднує становлення терапевтичної освіти у Вінниці, розвиток клінічної науки, формування власної наукової школи, активну лікувальну роботу та підготовку нових поколінь лікарів. Кафедра зберігає наступність між поколіннями завідувачів - від Ю. Я. Фішензона, О. А. Айзенберґа, О. В. Азлецького, Б. С. Шкляра, Р. Й. Мікуніс і В. К. Сєркової до сучасного етапу під керівництвом проф. М. А. Станіславчука.

Штатний склад кафедри нині становить 23 особи: 2 професори, 14 доцентів, 4 асистенти та 3 лаборанти.